Історія села Велюнь

Статистика




Історія села Велюнь Друк e-mail

У питанні про походження села точних відомостей немає. Варто виділити кілька легенд, які прийшли із сивої давнини. Основними серед них є такі: село розміщене біля місцевості, де «зустрічаються» дві річки (Случ впадає в Горинь) і утворюють «вила», тому поселенці вирішили назвати село – Велюнь, прийнявши це за знак Бога; інша легенда стверджує, що у село часто приходив рибалити чоловік на прізвище Вельон. Одного разу він врятував панського сина, щоб віддячити відважному рибалці своє село пан назвав його іменем; за черговою версією село дістало свою назву в честь князя Велюйського, що повертався з походу. Зачарований красою природи цієї місцини він вирішив тут утворити помешкання.

… Така земля вовік благогсловля
І пісню й мозолі
Солдата й немовля.
В. Попенко

Десятки  поколінь  творили  історію  древнього села. Люди  на  території  села Велюнь жили  з  незапам’ятних  часів і  займалися землеробством, скотарством,  мисливством і рибальством. Археологічні дані  свідчать  про  існування  селища  ХІ- ХІІст., розташованого  на  південь  від села  на  піщаних  пагорбах  у  заплаві між  річками Горинь  і  Случ та  селища  ХІ ст.. Перша згадка про село датована 1763 р. У 1970-1980-х роках Г. Охріменком було знайдено археологічні пам’ятки  - селище ХІ-ХІІ ст, розташоване за 2 км на північ від села в урочищі «Осувлі», на піщаних пагорбах у заплаві ріки Горинь.

За часів, коли Західна Україна входила до складу Польщі у Велюні була загальна панщина. На той час у Велюні  прожив польський пан  Журавський,  на якого  працювали малоземельні і бідні люди. Він тримав велике господарство і сад. Звичайно, мешканці села працювали на польського пана, відробляючи трудодні.

Після відміни панщини, землю почали роздавати селянам, але ще була і панська земля. У селі наразовувалось 40 дворів. Кожному було роздано по 20 гектарів землі у 27 місцях. З того часу люди працювали одноосібно. Значна кількість односельчан працювали на заводі єврея Скорецького, що на Білій. Єврей видавав робітникам польську пресу (на село було три газети). Саме з цього джерела мешканці села дізналися про німецьку загрозу. Першими мобілізованими до війська були Кухарець Макар та Бовгиря Андрій. Згодом почав організовуватися партизанський рух. Для його підтримки Радянський Союз постачав боєприпаси.

У вересні 1939 р. – в селі було встановлено радянську владу. Голова сільської ради – Кухарець Кирило Андрійович.
1942 р. – у селі була створена  партизанська  група з  8 чоловік під  керівництвом   Бовгирі  Василя Олександровича.
1941-1945 р.р. – с.Велюнь у горнилі  Великої Вітчизняної війни. 52 земляки  загинули  та поховані за  межами  нашої держави, 17 – зникли  безвісти. Їх  імена  занесені  в «Книгу  пам’яті».

Доля села та його мешканців з приходом нацистів була сповнена небезпек та випробувань. Через Велюнь пролягав партизанський маршрут Лютинський шлях-переправа -  Козаки - Озери. Це  і було величезною загрозою, оскільки на Білій був німецький штаб. Побачивши незрозумілий рух, німці направилися в село. У цей час у отця Стецюка гостював партизанський ватажок - Бегма. Отець прийняв німців гостинно, сховавши гостя. Після обіду, нациські солдати звеліли Стецюкові зібрати необхідні речі, вивести худобу з хлівів, бо мають намір спалити обійстя. Цю загрозу допоміг відвести біженець з Австрії, що проживав у селі після Першої світової війни.  

Австрієць, що добре  володів  німецькою  разом із отцем  переконали  окупантів  не  нищити  село, так як  радянських  партизанів в  селі не було. Та після цього випадку партизани  не  припинили  свою  діяльність Територією села  у роки  війни  проходило  партизанське  з’єднання  О.Федорова.  Партизанською  зв'язковою  була  Ромаш  Уляна, яка  у  своїй хаті  організовувала  їм  зустрічі.
На  примусові  роботи  до  Німеччини  у роки  війни  було вивезено   багато  односельців (Нікодімова Федора,  Бубу Надію, Жарчинського Якова, Нікодімову Варвару,Нестерчук Ганну, Ромаша Омеляна та багатьох інших).

Німецькі  карателі   вдруге прийшли  в  село, коли  відслідкували, що  у сторону  Велюні  пішли  люди, які  замінували  німецький  ешелон. Прийшовши  до  села  гітлерівці  відібрали 10 чоловік  і  відвели  на  станцію  Біла, де заздалегідь  їм було  вирито  брацьку  могилу. Німці  двічі   бомбили  село, але  без  значної шкоди. 

У Велюнь навідувалися  і партизани-націоналісти. Їх осередки були за річкою. Час від часу вони турбували жителів села, мстилися, оскільки вважали, що люди в селі допомагають радянським партизанам проти яких вони боролися. Але в селі були і такі люди, які співпрацювали з бандерівцями, так звані «стрибки» (бажаючі, які доносили інформацію на своїх односельчан та про становище в селі; для них націоналісти видавали зброю для охорони села).
На території Велюня (місцевість Дідінець) знаходився єврейський дім. Одного разу бандерівці із сільськими поліцаями вистріляли 30 чоловік єврейської національності, які там мешкали.

Уперше у воєнний період на селі починає функціонувати сільська рада. Першим головою був виходець із Сельця – Сидоришин, згодом - Бовгиря   Василь  Андрійович, а  обраним секретарем від імені партизан -Трофімов Леонтій Степанович, 1921 року народження.  Сільська рада пропрацювала 8 місяців при німецькій окупації і ще 8 місяців після окупаційний період. За цей період змінилося 6 голів. За свідченням Леонтія Степановича посада секретаря вимагала колосальних затрат сил, адже це був такий невизначений, небезпечний час.  Із спогадів Леонтія Степановича, який розповідав: «Два рази в одному хліві не ночував».

По закінчені Великої Вітчизняної війни, розпочинається процес колективізації та розкулачення. Усіх непокірних радянським планам розкулачують і відправляють на покарання до Сибіру. В 1948 р. -  у селі  було  організовано  колгосп  ім. Котовського.

Усіх інших змушували іти до колгоспів, забираючи худобу та господарський реманент. Перше колективне господарство було утворено на території «Загори», його головою був Федоров, але згодом його спалили. Територію Велюні і Білої об’єднали в одну сільську раду. З часом таке об’єднання відбулося з Лютинською сільською радою, а в травні 1976 року з Миляцькою сільською радою.

Лише 1994 року на території Велюні окремо починає функціонувати сільська рада, першим головою став Бовгиря М. А.  Колгосп у Велюні після роз’єднання з Миляччю почав працювати з 15.02.1993р. Його очолив Буткевич М.І.  Наразі у селі успішно функціонують сільська рада (голова Гнедько В.О), школа, дитячий садок, ФАП, які висококваліфіковано надають свої послуги та допомогу.

Велюнь – центральна садиба сільської ради. До сільської ради входить села: Велюнь,  Загребля.  Загальна площа становить 126 гектарів. Кількість населення – 700 чоловік

На території сільської ради функціонують:
- Велюнська сільська рада,
- Велюнська публічно-шкільна бібліотека,
- Велюнський сільський  будинок культури,
- Велюнська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів,
- дитячий дошкільний заклад,
- відділення зв`язку,
- державні та приватні торгівельні заклади,
- Свято-Покровська церква в селі Велюнь
- фельдшерсько – акушерський пункт.


 

Коментарі  

 
0 #2 Кузін Руслан Романов 26.03.2018 21:22
Можливо ми чогось не знаемо!? Як пов"язані між собою назва нашого села Велюнь І польского міста Wieluń?
Цитувати
 
 
0 #1 push up bra brands 11.06.2017 05:05
You got a very fantastic website, Sword lily I found it through yahoo.


Feel free to visit my page: push up bra brands: http://unycorn570.typepad.com/blog/2011/09/34-b-cup-what-is-the-best-bra-for-small-breasts.html
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити